Поїздка "за імлисті гори" або "Зоряний шлях" молодого гайдівського лідера

Марта Гурин, Львів

Як би то так гарно оповісти про подорож від якої залишилось багато гарних спогадів? Ніхто не підкаже? Ну тоді доведеться з самого початку...

Підготовка

Отже, морально до поїздки ми почали готуватись ще в листопаді, після того як теренами України перейшов злісний вірус грипу. Саме він поламав усі плани, але, як то кажуть, нема нічого злого, щоб на добре не вийшло, і тому все вийшло супер, хоч і в іншому місæ, в інший час. Напів-морально підготовані до того, що треба взимку вилізти з хати з рюкзаком і спальником далі ніж на балкон, пішли купувати квитки саме в день першого туру виборів. З’ясувалось, що сполучення чудове, в вигляді одного на день поїзда і причіпного вагона. Вибрали поїзд. В ньому і протрусилися через ці лу Україну до місця призначення. Вийшли, і нами ще години три продовжувало теліпати. А потім нами стало теліпати ще й в гарячих обіймах подруг, які теж приїхали з найрізноманітніших куточків нашої держави.

День перший

А швидше півдня першого, бо почалися всі офіційні заходи в обідню пору. А тут потрібно зробити невеличкий ліричний відступ, бо я впевнена, що від нас приховують якусь таємницю. У організаторів тренінгу точно мусить бути прилад, який стискає час до такого рівня як їм потрібно. Бо тренінг тривав лише три дні, та й то неповні, а враження таке, що в них помістився цілий тиждень.

Я навряд чи згадаю всі ті смаколики, які люблять учасниці тренінгу, Ані люблять ананас, апельсин, Іра ікру, Віка вертуту, Даша деруни, Галя грушу, Юля юшку, Марічка мнясо, Оля окрошку, Настя горіхи по-англійськи, Мартін диню по-англійськи, Пітер пасту, Анна-Маргарита яблучка... Весело було!

Потім пізнавально. Потім в голові все перекрутилося разів з двадцять, і я вже не пам’ятаю чи було «пі зело» чи «веснавально».

Поділ на патрулі вразив і втішив, бо з’ясувалось, що ми вже працювали командою, тому все у нас виходило само собою. Кожен брався за ту роботу, яка йому до душі, панувала атмосфера радості і взаємодопомоги. Кожен проявив себе якнайкраще! МОЛОДЦІ.

А потім було затишно і тепло від сяйва свічок, що запалювались одна за одною, від усмішок-іскорок, що освічували кожну учасницю, від промовлених слів...

Неофіційна частина почалась пізно, а закінчилась вранці. Але ж то було приємно спостерігати, як розгорається вогонь в каміні, як розкриваються серця, як знаходяться однодумці. Навіть поколядували трошечки.

День другий

Як на пізнє вкладання до сну, то збирали нас дууууууже рано. Але ми мужньо витерпіли. Тим більше, що кожен отримав Таємного друга, і сам став Таємним другом комусь. Ще пам’ятаю, у нас не було такого пристрою, який стискає час, і нам його хронічно бракувало цілий день. А завдання були цікаві, і хотілося їх виконати не як-небудь, а на всі 100%. Особливої уваги заслуговує обід.

Ми самі варили їсти. На вогнищі, яке ніяк не хотіло розпалюватись. З овочів, привезених з дому, які нас чимось мали характеризувати. Наш патруль постарався привезти повний суповий набір! Морква, петрушка, картопля, цибуля і болгарський перчик. Крім смачнючої зупки, ми іще накришили салатик і зробили усміхнені бутерброди. І смакувало нам не тільки через те, що ми 2 години перебували на свіжому повітрі. Велике спаси¦ Мартіну. Без його допомоги ¦ля вогнища ми б напевно, ще години 4 або й більше готували свій обід. Перед тим як його спожити, ми взялись мізинчиками і промовили таємниче заклинання: "ТРЯМ". І стрямали все до останньої кришечки!

Вечеря також відбувалась в урочистій обстановці. З тортиками, свічками, іменними місцями коло столу, віршиками-привітаннями, відкритками і блокнотиками для збору автографів і хороших думок учасниць. Все неймовірно, чудесно, захоплююче. Репетиція Дня Роздумів. День вдався, а емоцій було вже так багато, що здавалось ще трошки і надуєшся, як гелієва повітряна кулька, та й полетиш понад горами, долинами і знаменитим Бахчисарайським палацом. Але вечір тільки починався...

Ми йшли по Стежині Світла, яку освітлювали виготовлені власноруч ліхтарики і приємні слова, написані про кожен патруль. Потім були співи і забави ¦ля вогнища. Потім мене вітали з уродинами. Колективні обійми, щирі слова, несподівані подарунки. І не дивно, чого я не пам’ятаю без зошита, що ми вивчали чи обговорювали в цей день. Ні пам’ятаю, жабку орігамі. Але то крапелинка порівняно з усі тим, що з нами виробляли.

Щоб гарно, а головне вчасно, підготувати останнє завдання, приступили до нього після веселощів коло вогню. А ще ж був "мозговий штурм", коли язик ще щось молов, але голова явно не думала. Але і такі штурми потрібні, може, то тільки в мене мозок вже був у відключці?

Отак плавно добрели ми в день третій...

День третій

Зранку все Таємне, стало Явним, відкривалися обійми таємних друзів. Мене розсекретили першою. Ну не вмію я приховувати радість, коли роблю комусь приємність. Ну то й що. Зате мій Таємний друг виявився набагато ближче від мене, ніж я того очікувала. І знову обмін подарунками і гарними, світлими словами.

На жаль наш єдиний поїзд, що мав нас доставити назад додому, не узгодив з нами розкладу свого руху, тож довелося поїхати набагато раніше. Але наш патруль першим виступав у ролі тренерів для інших патрулів. Хочу сказати, що до самого початку, не була впевнена, що зможемо докладно пояснити те завдання, яке прийшло в голову, але побоювання були марні. Все пройшло надзвичайно злагоджено, весело, позитивно. Я тільки боялась, що лусну від сміху.

Потім за півгодини намагалась зібрати всі розкидані по кімнаті речі, а вони чомусь розбігались у різні сторони, і явно не хотіли їхати від таких хороших, світлих, розумних і життєрадісних людей. Ще трошки і поїзд нас віз до рідного Львова. Там нас зустріли і потеліпали в обіймах розчулені родичі. І напевно ще цілий тиждень доводилось вправлятись у відтворюванні всіх позитивних вражень перед незчисленною кількістю охочих їх послухати...

Отак все і було. Звичайно з моєї суб’єктивної точки зору.

А загалом, ВЕЛИЧЕЗНЕ спасибі всім організаторам.

З повагою Марта